Одеська область утворена 27 лютого 1932 р. Адміністративний центр - м. Одеса.
Розташована на півдні України. Поверхня області, розташованої переважно у межах Причорноморської низовини, пологохвиляста і плоска лесова рівнина. Вона поступово знижується в південно-західному напрямку від 160 до 20 м і сильно розчленована глибоко врізаними (40-70 м) річковими долинами, балками і ярами. Велика рівнина Північного Причорномор'я дуже часто різко обривається до моря, утворюючи високий (до 40 м), ускладнений численними зсувами берег.
Клімат помірно континентальний з м'якою малосніжною нестійкою зимою (середня температура січня -3оС) і спекотним сухим літом (середня температура липня +22оС). Кількість опадів, більша частина яких припадає на літній період року (часто у вигляді злив), становить 380-500 мм на рік.
Станом на 01.01.2012 р. до Одеської області входило 26 районів, 19 міст, у т.ч. 15 малих міст, 33 селища і 1125 сіл. Населення області налічувало 2388,3 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 1595,0 тис. осіб, сільське - 793,3 тис. осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 10 міст Одеської області: Одеса, Ананьїв, Балта, Білгород-Дністровський, Болград, Вилкове, Ізмаїл, Кілія, Кодима, Рені.
На території Одеської області збереглася значна кількість православних, мусульманських, католицьких, іудейських та інших культових споруд ХІІІ-ХХ ст. Тут можна помилуватися унікальними одиничними оборонними (ХІІІ-XV ст.) і палацовими (ХІХ ст.) комплексами архітектурних споруд. До наших днів збереглися архітектурні пам'ятки громадського призначення (особняки, адміністративні будинки і будівлі навчальних і лікувальних закладів), часто зустрічаються військові й цивільні монументи XVIII-ХІХ ст. В області розташований Дунайський біосферний заповідник і різноманітні природні об'єкти з нижчим охоронним статусом.
Місто Біляївка Одеської області
Місто Біляївка Одеської області - районний центр, розташований на березі о. Білого за 42 км від обласного центру м. Одеси та 478 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 14248 осіб.
Перша назва Головківка - на честь Антона Головатого, який командував
пішими козаками й весловою флотилією Чорноморського війська. Сучасна
назва - від прізвища кошового отамана Сидора Білого, який загинув під
час облоги Очакова. Місто виникло наприкінці XVIII ст. після
ліквідації у 1775 р. Запорізької Січі. У 1792 р. осавул Ніякий
повідомляв до коша, що сім"ї Чорноморського війська заселили с.
Головківку. У 1793 р. тут був 61 двір, кількість мешканців становила
304 особи. У 1794 р. сюди переселено значну групу учасників
Турбаївського повстання на Полтавщині. У першій половині ХІХ ст.
населення селища збільшувалося за рахунок втікачів з Російської імперії
та північних районів України. У 1857 р. тут мешкали 1067 осіб. Основним
заняттям мешканців було землеробство. У роки Першої світової
(1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у селищі
неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій у лютому 1920
р. в Біляївці встановлено радянську владу. У 1923 р. утворено
Червоноповстанський район з центром у Біляївці. У 1935 р.
Червоноповстанський район перейменовано на Біляївський. У роки
Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими
загарбниками в період з 19 серпня 1941 р. до 7 квітня 1944 р. Під час
окупації на території Біляївки діяла підпільна організація. У 1958 р. введено в експлуатацію першу чергу Маяко-Біляївської зрошувальної системи. У
1970-х рр. у Біляївці працювали водопровідна станція, завод
«Буддеталь», молочний завод, комбінат побутового обслуговування, районне
об"єднання «Сільгосптехніка» тощо. Діяли Будинок культури, дві районні
бібліотеки, стаціонарна кіноустановка. У 1975 р. Біляївці надано статус міста. Наприкінці ХХ ст. у місті працювали заводи «Буддеталь», продтоварів, рибний комбінат. На
території сучасної Біляївки виявлено кургани з похованнями доби бронзи
(ІІ-І тисячоліття до н.е.) та сарматських часів (ІІ-І тисячоліття до
н.е.). Тут виявлено також залишки 4 поселень скіфських часів та перших
століть нашої ери.
Список використаної літератури: 1. Біляївка
// Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та
ін.]. - К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. - Т. 1. - С. 102. 2. Біляївка // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. - К. : АВК-Росток, 2007. - С. 15. 3.
Кругляк Ю.М. Ім"я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ.
типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. - К. : Наук. думка, 1978. - 151 с. 4.
Міста і села України : [іст.-краєзн. нариси] / Укр. видавн. консорціум,
Укр. наук. т-во краєзнавства, геральдики та фалеристики, Акад.
геральдики, товар. знаку та логотипу [та ін.] ; авт.-упоряд. В. В.
Болгов. - К. : Укр. видавн. консорціум : Укр. конфедерація журналістів,
2008. - 555 с. : іл. - Бібліогр.: с. 547. 5. Чорна Л.М. Біляївка / Л.
М. Чорна // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім.
Т. Г. Шевченка, Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. -
К. : Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України, 2003. - Т. 2. -
С. 856 : іл. - Бібліогр. в кінці ст.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72