Луганська (тоді Ворошиловградська) область утворена в 1938 р. Адміністративний центр - м. Луганськ.
Є найсхіднішою адміністративно-територіальною одиницею України. Поверхня області в північній частині становить пологохвилясту лесову рівнину (абсолютні відмітки 120-240 м) - Донецька височина, де знаходиться найвища точка Лівобережної України - гора Могила-Мечетка висотою 367 м. Найхарактернішою рисою височини є чергування пагорбкуватих водороздільних площин з глибокими крутобережними річковими долинами і сухими балками. У долині рік Міуса та Нагольної висота Донецької височини знижується, і східні схили переходять у Приазовську берегову рівнину.
Клімат помірно континентальний з холодною і малосніжною зимою з частими відлигами (середня температура січня -8оС) та спекотним з посухами літом (середня температура липня +22оС). Кількість опадів, 70% яких припадає на теплий період року, становить 400-550 мм на рік. Головні водні артерії - ріка Сіверський Донець та її ліві притоки Красна, Айдар, Деркул з високими правими крейдяними берегами.
Відповідно до статистичних даних станом на 01.01.2012 р. до Луганської області входило 18 районів, 37 міст, 109 селищ і 782 села. Населення області налічувало 2272,7 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 1971,6 тис. осіб, сільське - 301,0 тис. осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 7 міст Луганської області: Луганськ, Алчевськ, Зимогір'я, Краснодон, Лисичанськ, Сватове, Старобільськ.
На території Луганської області збереглося небагато різностильових православних культових споруд XVIII-XX ст. Архітектурна спадщина громадського призначення представлена переважно спорудами найбільш активного періоду освоєння регіону - ХІХ-ХХ ст. Це адміністративні і садибні будинки, комплекси споруд кінних заводів, численні пам'ятники часів СРСР, переважна більшість яких пов'язана з встановленням радянської влади, промисловим освоєнням краю і Другою світовою війною. Тут знаходиться природний заповідник, три відділення якого розкидані по території області.
Місто Міусинськ Луганської області
Місто Міусинськ (до 1956 р. - с-ще Штергрес і с. Новопавлівка) Луганської області - місто Краснолучанської міської ради, розташоване на р. Міусі за 10 км від центру міської ради м. Красного Луча, 68 км від обласного центру м. Луганська та 752 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 6042 особи.
Назва походить від гідроніма - р. Міус, на якій стоїть місто. Існує
версія, що «міус» - половецького походження (зі слів «мі» - «болото» та
«ус» - «вода», «річка»). Деякі дослідники трактують слово «міус» як
«ріг», тобто «річка з руслом, викривленим, мов ріг». Легенда виводить
назву міста від словосполучення «мій ус». Виникнення і розвиток Міусинська пов"язаний з історією спорудження Штерівської державної районної електростанції. У
грудні 1920 р. було затверджено ленінський план електрифікації
Української РСР - ГОЕЛРО. Штерівська ГЕС - перша електростанція, що мала
бути збудовано згідно з цим планом. Штерівську електростанцію було закладено влітку 1922 р. У 1924 р. в селищі було завершено будівництво школи та клубу. У
травні 1926 р. було запущено першу турбіну, а в жовтні цього ж року
було здано в експлуатацію перший агрегат Штерівської ДРЕС. У лютому 1927
р. запущено другий турбогенератор, чим ознаменувалося завершення
будівництва першої черги електростанції. У 1930 р. введено в
експлуатацію всі споруди другої черги електростанції, а через рік -
третьої черги. У 1930 р. було відкрито Штерівський втуз для підготовки майстрів, техніків та інженерів-електриків. У
роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими
загарбниками в період з 20 липня 1942 р. до 1 вересня 1943 р. Протягом 1944 р. було відновлено роботу трьох турбогенераторів Штерівської ДРЕС. У 1953 р. зроблено технічне переоснащення електростанції. У 1970-х рр. у місті діяли ліній кінотеатр, Будинок культури енергетиків, профспілкова бібліотека енергетиків тощо.
Список використаної літератури: 1.
Бакалов В.К. Міусинськ / В. К. Бакалов, В. Л. Пекін, Ф. М. Селіверстов
// Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / голов. редкол.: П. Т.
Тронько [та ін.] ; редкол. тому: Ю. Ф. Пономаренко [та ін.]. - К. :
Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. - Луганська область. - С. 406-416 : іл. -
Бібліогр. в підрядк. прим. 2. Коваль А.П. Знайомі незнайомці :
походження назв поселень України / А. П. Коваль. - К. : Либідь, 2001. -
302 с : іл. - Бібліогр.: с. 282. 3. Міусинськ // Географічна
енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. - К. :
УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. - Т. 2. - С. 376. 4. Міусинськ // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. - К. : АВК-Росток, 2007. - С. 68. 5.
Міусинськ // Українська радянська енциклопедія. У 12 т. / голов.
редкол.: М. П. Бажан [та ін.]. - Вид. 2-ге. - К. : Голов. ред. УРЕ,
1982. - Т. 7. - С. 43.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72