Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики

Місто Ладижин Вінницької - місто обласного значення, розташоване при впадінні р. Сільниці в Південний Буг за 97 км від обласного центру м. Вінниці та 246 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 22171 особу.

На думку дослідників, назва відповідає давньому Лодяжин, яку виводять від імені язичницької богині Лади.
Вперше про Ладижин згадується в літописі під 1362 р. Вигідне географічне розташування в лісистій місцевості, що з двох боків омивається Південним Бугом і Сільницею, сприяло створенню неприступного укріплення. Ладижин був оточений ровом та земляним валом, що тягнувся до Брацлава. Під укріпленням були прокладені підземні ходи. Залишки стародавніх укріплень, т. зв. Замчище, помітні й нині.
У XIV ст. Ладижин став магнатською власністю.
На початку XVII ст. Ладижин входив до складу Брацлавського воєводства, мав фортецю. У середині XVII ст. тут мешкало 6000 осіб.
У 1648 р., після визволення Ладижина від шляхетських військ, козацький полковник Ганжа сформував з його мешканців загін, що став частиною селянсько-козацького війська.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Ладижин був сотенним містечком Уманського полку.
У 1674 р. татарські війська заволоділи Ладижином.
У 1699 р. містечко переходить у власність Польщі.
У 1775 р. у Ладижині із Слободою-Ладижинською нараховувалося 360 будинків. Основним заняттям населення було хліборобство.
У 1793 р. Ладижин як частина Правобережної України увійшов до складу Російської імперії.
У 1816 р. у містечку почала діяти суконна мануфактура. У 1823 р. тут працювали чотири суконні й полотняна мануфактури.
У 1832 р. Ладижин був конфіскований урядом за участь його власника у польському повстанні 1830 р. До містечка приєднано Струтів, Слободу-Ладижинську, тут засновано військове поселення.
У першій третині ХІХ ст. у містечку збудовано дві кам"яні церкви.
Наприкінці ХІХ ст. у Ладижині працювали казенний спиртовий завод, п"ять суконних фабрик, три цегельні, шкіряний та черепичний заводи, шість водяних млинів, шовковична і тютюнова плантації. У місті було 1042 двори й мешкало 7762 особи.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у містечку неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій у травні 1919 р. у ньому встановлено радянську владу.
У 1922 р. у містечку було 1213 дворів, мешкало 4613 осіб.
У 1923 р. Ладижин став районним центром Гайсинського округу (протягом 1925-1930 рр. - Тульчинської округи).
У 1926 р. було відремонтовано спиртовий завод.
У 1930 р. почав працювати щебеневий завод.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 26 липня 1941 р. до 13 березня 1944 р. Під час окупації на території Ладижина діяв партизанський загін.
Протягом трьох повоєнних років було відбудовано промислові підприємства, господарські споруди. У 1950 р. повністю відбудовано спиртовий завод. Згодом спиртовий завод став біохімічним.
У 1964 р. розпочалося будівництво Ладижинської сільської ГЕС. Було споруджено 650-метрову греблю, що пролягла через р. Південний Буг і стала берегом Ладижинського водосховища. Поблизу ГЕС виросло нове робітниче селище.
У зв"язку з будівництвом ГЕС споруджено завод залізобетонних виробів. З 1967 р. на щебеневому заводі діяв каменедробильний цех.
У 1968 р. Ладижину надано статус селища міського типу. У цьому ж році розпочалося будівництво Ладижинської державної районної теплової електростанції.
У 1970-х рр. у Ладижині діяли три профспілкові та селищний клуби, два широкоекранні кінотеатри, народний історико-краєзнавчий музей тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Ладижині працювали Ладижинська ДРЕС, виробниче об"єднання «Ензім», щебеневий завод, завод залізобетонних конструкцій, завод силікатної цегли, хлібний і консервний заводи, птахофабрика.
На території Ладижина виявлено сліди двох поселень доби неоліту, двох ранньослов"янських поселень VI-VII ст.

Список використаної літератури:
1. Кругляк Ю.М. Ім"я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. - К. : Наук. думка, 1978. - 151 с. - Бібліогр.: с. 148-151.
2. Ладижин // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. - К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. - Т. 2. - С. 255. - Бібліогр. в кінці ст.
3. Ладижин // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. - К. : АВК-Росток, 2007. - С. 61.
4. Ладыжин // Украинская советская энциклопедия / редкол.: М. П. Бажан [и др.]. - К. : Гл. ред. УСЭ, 1981. - Т. 5. - С. 526.