Історія малих міст України: місто Збараж Тернопільської області
9 жовтня 2009 р. у читальному залі Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного в рамках бібліотечного клубу «Національні святині» відбулося чергове засідання, присвячене місту Збараж Тернопільської області. У засіданні клубу взяли участь фахівці архітектурно-будівельного комплексу України, історики, мистецтвознавці, краєзнавці та бібліотекарі. У заході взяв участь начальник Управління реконструкції забудови, реставрації та збереження історичної спадщини Мінрегіонбуду України Віктор Литвинчук. З міста Збараж прибула делегація у складі міського голови міста Михайла Бочарова, представників Національного заповідника «Замки Тернопілля» – генерального директора Анатолія Маціпури, вченого секретаря Надії Макарчук, начальника відділу обслуговування туристів та масово-освітньої роботи Ольги Станкевич, наукового працівника Руслана Підставки та архітектора Юрія Вербовецького.
Засідання відкрила Галина Войцехівська, директор ДНАББ ім. В.Г. Заболотного, яка акцентувала увагу присутніх на основному завданні бібліотечного проекту «Історія малих міст України, що полягає у приверненні уваги української громади до вивчення історії малих міст, їх культури, архітектурних пам”яток, розвитку регіонального краєзнавства, збереженні культурного надбання держави.
Кожне місто, велике і мале, має свою історію. Свою історію має й старовинне місто Збараж, що розкинулося на обох берегах річки Гнізни, притоки Серету, яке вперше згадується у літописах 1211 року, але задовго до цього місто було одним з найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства.
Місцевість, де було закладено місто, повністю відповідала тогочасним умовам для поселення і захищала від нападу ворогів. За переказами, тут збиралося населення для захисту рідного краю, тому це місце стало називатися Збаражем (Збиражем). Основну складову оборонної системи Збаража становили вали і рови, кам”яних укріплень у ХІІІ ст. місто ще не мало.
Як свідчать історичні дані, місто не раз зазнавало нападів зовнішніх ворогів. У 1241 р. місто зруйнували татаро-монголи. У 1380-х рр. Збараж загарбала шляхетська Польща. У 1393 р. місто згадується у зв”язку зі спорудженням феодального замку, який збудував князь Дмитро Корибут, котрий тоді володів навколишніми землями. Цей замок стояв на місці давньоруської фортеці, зруйнованої татаро-монголами в середині ХІІІ ст.
У середині XV ст. місто й навколишні землі перейшли до давньоруських удільних князів, які почали йменувати себе князями Збаразькими. Через деякий час князі Збаразькі вже належали до когорти найбільших землевласників на Волині. Вони були зацікавлені у швидкому розвитку міста й сприяли його зростанню. Як свідчать джерела, у 1584 р. у місті налічувалося 284 будинки, проживало 1420 чоловік. Більшість жителів займалася сільським господарством, але разом з тим розвивалися й ремесла – кушнірське, шевське, кравецьке, теслярське, а також торгівля. Важливу роль в обороні Старого Збаража відігравав Василіанський монастир, заснований у 1480 р.
Після того, як у 1589 р. місто знищили татари, князі Збаразькі вирішили не відбудовувати його, а перебралися до нового, яке виростало неподалік. А в Старому Збаражі донині залишилися рештки замку.
Перша документальна згадка про Новий Збараж як місто відноситься до 1583 р. Братами Христофором та Юрієм Збаразькими на лівому березі річки Гнізни було збудовано новий замок. Одні дослідники називають автором спорудженого замку італійського інженера Андре дель Аква, інші – голландського воєнного архітектора Генріха Ван Пеєна, згадується прізвище й італійського архітектора Вінченцо Скамоцці. Князь Христофор Збаразький, який помер у 1627 р., не встиг завершити будівництво і замок був споруджений при Юрію Збаразькому.
Після смерті Юрія Збаразького замок перейшов у володіння князів Вишневецьких, які продовжили роботи з укріплення оборонних споруд та впорядкування палацу. Князі Збаразькі стали фундаторами монастиря і костелу ченців-бернардинів, спорудження якого розпочалося в 1627 р. і було завершено через 10 років зусиллями князя Януша Вишневецького та його дружини Євгенії. Але в 1675 р. татарські завойовники знищили костел і монастир. Довгий час тривала реконструкція комплексу, яка завершилася лише в 1755 р.
Не один раз жителям міста довелося відбивати напади чужоземних завойовників – від монголо-татар до кримської орди. Великим випробуванням для міста і його замку стали події, що відбулися під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. Було зруйновано замок, а також монастир бернардинів.
За Андрусівським перемир”ям 1667 р. Збараж залишився під владою Речі Посполитої. У другій половині XVII ст. на місто не раз нападали татарські орди, які руйнували його. Та найбільшого розорення Збараж зазнав від татарсько-турецької навали в 1675 р. – оволодівши містом, ворог майже повністю зруйнував його.
У 1772 р. Австрія загарбала західно-українські землі, що входили до складу Речі Посполитої. Збараж також перейшов під владу австрійської монархії. У цей час, у XVIII ст., у місті було збудовано Малу Успенську та Велику Воскресенську церкви, відновлено зруйнований турецькими нападниками костел бернардинів, монастир та синагогу. У монастирі розмістилася початкова школа та латиномовна гімназія теологічного профілю, одна з перших у Галичині.
Упродовж 1810-1815 рр. Збараж у складі частини Тернопільщини на підставі Шенбрунського трактату входив до Росії. За Віденським договором Збараж знову відійшов до Австрії. Деяке пожвавлення економіки міста, зокрема приміського сільського господарства, розпочалося в середині ХІХ ст., коли під впливом революційних подій 1848 р. цісар Фердинандт скасував у Галичині панщину. З часом довкола міста і замку почали виростати передмістя. У січні 1867 р. Збараж став повітовим центром, що позитивно вплинуло на економічний розвиток міста. У 1883 р. у місті було відкрито цукровий завод, але у 1896 р. він згорів. На початку ХХ ст. у Збаражі діяли 2 цегельні, млин, кам”яний кар”єр.
У 1906 р. було завершено будівництво залізничної колії від Тернополя до Збаража, що також мало позитивний вплив на розвиток господарства і торгівлі міста та повіту. Початок ХХ ст. ознаменований новою хвилею національного відродження, боротьбою населення проти існуючого ладу, створенням просвітницьких товариств. У цей час місто переходило з рук в руки. У роки першої світової війни (1914-1918) та громадянської (1918-1920) господарський і культурний розвиток міста значно погіршився. У 1920 р. збаразька земля знаходилася у складі Росії, а протягом 1921-1939 рр. – перебувала у складі Польщі.
У 1939 р. відповідно до маніфесту про возз”єднання Західної України з Радянською Україною місто Збараж було приєднано до Радянської України, а у 1940 р. стало центром району. Сьогодні Збараж – районний центр Тернопільщини, має статус «малого міста»: кількість жителів налічує 14,0 тис. чоловік. Туристи з різних країн приїжджають щоб помилуватися українськими історичними пам”ятками.
Про це говорили учасники засідання бібліотечного клубу. Гості розкрили історію міста, охарактеризували стан пам”яткоохоронної справи у місті і звернули увагу на деякі аспекти охорони історико-культурної спадщини Тернопільщини.
У своєму виступі Віктор Литвинчук, начальник Управління Мінрегіонбуду України, підкреслив історичне значення міста Збараж на мапі України і зазначив, що сучасний стан об”єктів культурної спадщини і міста, і області, особливо, замків, потребує термінового проведення їх консервації та реставрації, а також благоустрою території. Міський голова міста Збараж Михайло Бочаров виклав загальну характеристику міста, розповів про його промислові підприємства, навчальні та медичні установи, заклади культури.
Інформацію про 800-річчя міста, яке відзначатиметься у 2011 р., викладено у виступі генерального директора Національного заповідника «Замки Тернопілля» Анатолія Маціпури, який, зокрема, окреслив проблемні питання підготовки до цієї дати.
Архітектор Юрій Вербовецький розповів про реставрацію архітектурних пам”яток і перспективи забудови міста Збаража. Серед архітектурних пам”яток міста – культові споруди XVII-ХVIIІ ст. Велике історичне значення має монастир і костел отців бернардинів. Перший костел отців бернардинів був споруджений у 1627 р. князем Юрієм Збаразьким для ченців бернардинів, які служили капеланами у його війську. Нове життя святині пов”язане з іменем Йозефа Потоцького, який у 1752 р. збудував практично нову споруду і відкрив тут теологічну гімназію. Пам”ятка, як діючий храм, функціонувала до 1946 р. У 1990 р. були відновлені богослужіння. Зараз монастир і костел є пам”яткою національного значення України і об”єктом Національного заповідника «Замки Тернопілля».
Спасо-Преображенська церква побудована в 1600 р. поблизу Свято-Онуфріївського монастиря. Храм було збудовано з урахуванням необхідності ведення оборонних військових дій. У 1961 р. церква була закрита, а у 1989 р. – почалося її друге народження. З 1994 р. знаходиться на балансі Державного історико-архітектурного заповідника міста Збаража (нині Національний заповідник «Замки Тернопілля»).
Церква Успіння споруджена у 1755 р. в стилі бароко. Довгий час була філійною церквою міста, але у 1963 р. її закрили. У 1982-1989 рр. тут функціонував районний краєзнавчий музей. У 1990 р. святиня була відреставрована і освячена.
У стилі українського бароко в 1764 р. збудована Воскресенська церква. Фундаторами будівництва були збаразький міщанин Григорій Гимонюк і Микола Потоцький. У 1960 р. храм було закрито, а в 1989 р. – відновлено богослужіння. У 1991 р. відновлена церковна дзвіниця, а в 1993 р. біля церкви збудована дерев”яна каплиця.
Руслан Підставка, науковий працівник Національного заповідника «Замки Тернопілля», розповів про віхи історії Збаразького замку, який розташовано в парку, на Замковій горі. Замок збудований у 1627-1631 рр. тодішніми власниками міста князями Юрієм і Христофором Збаразькими і відображав найновіші досягнення фортифікаційного мистецтва того часу. Складався з палацу, чотирьох бастіонів і рову. Зв”язок замку з навколишнім світом здійснювався через браму, розміщену в двоповерховій вежі, до якої вів підвісний міст.
Центральною спорудою замку є двоповерховий палац, збудований у стилі пізнього Ренесансу. Протягом XVII-XVIII століть замок був надійною оборонною спорудою, яка витримала не один ворожий напад. Замок зберігся не повністю, бо приблизно у 1840-х рр. генерал Бем побудував на його території цукровий завод, що пришвидшило занепад споруди. Лише у 1960-х рр. розпочинається проведення реставраційних робіт Збаразького замку. З 1994 р. замок стає основним об”єктом Державного історико-архітектурного заповідника у місті Збаражі.
Сьогодні Збаразький замок – туристичний об”єкт, де збережено історичний колорит Середньовіччя. Тут відкрито більше 20 експозиційних залів, у т.ч. зали сакрального мистецтва, які експонують ікони невідомих майстрів XVII-ХІХ століть та інші унікальні експонати культового призначення; зали зброї, що розміщені в лівому крилі казематів замку, містять зразки оригіналів та копій холодної і вогнепальної зброї від часів палеоліту до початку ХХ ст.; зали антикваріату, що розміщені на другому поверсі в”їзної вежі замкового палацу, містять зразки меблів, годинників, музичних інструментів ХІХ - поч. ХХ століть, а також зали археології, культової скульптури, зал козацької слави.
Про становлення Національного заповідника «Замки Тернопілля» йшлося у виступі ученого секретаря заповідника Надії Макарчук, яка зазначила, що у 1994 р. створено Державний історико-архітектурний заповідник в Збаражі, який розкинувся на 120 га. До його складу, зокрема, увійшли споруди Збаразького замку, Скаласький замок, Вишнівецький архітектурно-ландшафтний комплекс, залишки Старо-Збарської фортеці ХІV ст., ансамблі монастирів бернардинів і феліціянок, кілька церков, адміністративні будинки, споруджені наприкінці ХІХ ст. Враховуючи велике значення заповідника у справі збереження особливо цінних об”єктів історії, культури, архітектури, а також його роль у відродженні та розвитку національно-культурних традицій, указом Президента України йому надано статус національного, зараз це Національний заповідник «Замки Тернопілля». У 2008 р. відповідно до урядового розпорядження із сфери управління Тернопільської облдержадміністрації передано низку замків для включення до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля»: сюди ввійшли замки у місті Теребовля, селищах Микулинці Теребовлянського, Золотий Потік Бучацького і Скала-Подільська Борщівського районів, селах Язловець і Підзамочок Бучацького та Кривче Борщівського районів. На базі цих пам”яток вже створено два нові відділи заповідника – у містах Бучачі і Теребовлі.
У роботі клубу взяли участь відомі науковці, вихідці зі збаражчини, серед яких Михайло Ратушний, голова правління Інституту Національного державознавства, народний депутат України, а також представники «Збаразького земляцтва» в місті Києві – Сергій Присухін, кандидат філософських наук, доцент ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана», та Богдан Каплан, радник голови правління страхової компанії «ТАС», які поділилися своїми спогадами про історичну землю Збаража. На заході була представлена виставка авторських робіт І Всеукраїнського живописного пленеру «Замки Тернопільщини», що відбувся у серпні 2009 р. у Національному заповіднику «Замки Тернопілля». Про цю неординарну подію розповіла начальник відділу обслуговування туристів та масово-освітньої роботи Ольга Станкевич, яка, зокрема, зазначила, що пленер було започатковано з метою сприяння національно-культурному відродженню України та популяризації творчого потенціалу українських живописців. Для участі у пленері було запрошено членів Національної Спілки художників України – майстрів з міст Вінниця, Львів, Рівне, Тернопіль, Чернівці. Результатом десятиденного перебування пленерної групи на Тернопіллі стало відображення на полотнах художників архітектурних пам”яток Збаража та його околиць: палацово-парковий комплекс смт. Вишнівець, замки м. Теребовлі та смт. Микулинці, фортеці у селах Язловець, Підзамочок та Золотий Потік Бучацького району. Ці роботи започаткували створення оригінальної колекції живопису «Замки Тернопілля», яка поповнила фонди заповідника.
Учасники заходу мали змогу послухати чудові українські народні пісні у виконанні Олесі Біласюк-Ліщинської, солістки Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей і юнацтва, та Любові Сагат, солістки Київського театру оперети (обидві співачки – вихідці із збаражчини).
Значну увагу присутніх привернула книжкова виставка «Історія малих міст України: місто Збараж Тернопільської області», підготовлена працівниками ДНАББ ім. В. Г. Заболотного. Завідувач відділу рідкісної книги та краєзнавства Євгенія Крижанова розповіла про експонати виставки, серед яких унікальне видання «Scamozzi V. Dell”idea Della Architectura universale» (Venezia, 1714), ілюстрована пам”ятками архітектури Тернопільщини книга «Czolowski A., Janusz B. Przeszlosc I zabuytki Wojewodztwa Tarnopolskiego» (Тернопіль, 1926), науковий звіт «Проектні пропозиції по генерації історичної частини міста Збаража», виконаний співробітниками КиївВНДІТІАМ (1991).
Підбиваючи підсумки роботи, проведеної працівниками бібліотеки у рамках бібліотечного проекту «Історія малих міст України», можна констатувати, що заходи можуть бути взірцем, гідним для наслідування, і досвідом для інших малих міст, сіл і селищ усіх регіонів України.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72
9 жовтня 2009 р. у читальному залі Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного в рамках бібліотечного клубу «Національні святині» відбулося чергове засідання, присвячене місту Збараж Тернопільської області. У засіданні клубу взяли участь фахівці архітектурно-будівельного комплексу України, історики, мистецтвознавці, краєзнавці та бібліотекарі. У заході взяв участь начальник Управління реконструкції забудови, реставрації та збереження історичної спадщини Мінрегіонбуду України Віктор Литвинчук. З міста Збараж прибула делегація у складі міського голови міста Михайла Бочарова, представників Національного заповідника «Замки Тернопілля» – генерального директора Анатолія Маціпури, вченого секретаря Надії Макарчук, начальника відділу обслуговування туристів та масово-освітньої роботи Ольги Станкевич, наукового працівника Руслана Підставки та архітектора Юрія Вербовецького.
