Львівська область утворена 4 грудня 1939 р. Адміністративний центр - м. Львів.
Розташована у західній частині України. Рельєф області сформований з трьох географічних окраїн: Розточчя, Побужжя та Львівської височини. Розточчя - високий вал, що з'єднує Поділля з Люблінською височиною. В околицях Львова Розточчя має вигляд узгір'їв, порослих лісом, сильно порізаних глибокими долинами і ярами, які підіймаються до 400 м і тягнуться в напрямі з південного заходу на південний схід. Побужжя тягнеться на схід від Розточчя і має в околиці Львова назву Грядового Побужжя. Характеризується різнобіжними грядами, що пальцеподібно виступають з Розточчя на схід. Львівська височина утворює вище розташовану плоску рівнину, що простягається між південною частиною Побужжя, Опіллям, Львівсько-Люблінською депресією і південним кінцем Розточчя. На території області знаходиться Верхньодністровська улоговина.
Клімат помірно континентальний, з м'якою зимою з відлигами (середня температура січня -5оС) і теплим літом (середня температура липня - +18оС). Річна кількість опадів коливається від 600 мм на рівнині до 1000 мм в горах.
Станом на 01.01.2012 р. до Львівської області входило 20 районів, 44 міста, 34 селища і 1850 сіл. Населення області налічувало 2540,9 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 1544,8 тис. осіб, сільське - 996,1 тис. осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 36 міст Львівської області: Львів, Белз, Бібрка, Борислав, Броди, Буськ, Великі Мости, Винники, Глиняни, Городок, Добромиль, Дрогобич, Жидачів, Жовква, Золочів, Кам'янка-Бузька, Комарне, Миколаїв, Моршин, Мостиська, Перемишляни, Пустомити, Рава-Руська, Рудки, Самбір, Сколе, Сокаль, Старий Самбір, Стрий, Судова Вишня, Турка, Угнів, Хирів, Ходорів, Червоноград, Яворів.
У Львівській області на державному обліку перебуває 822 пам'ятки архітектури та містобудування національного значення, 7 пам'яток історії, 14 пам'яток археології, 7 історико-культурних заповідників.
Місто Белз Львівської області
Місто Белз Львівської області - місто Сокальського району, розташоване на лівому березі р. Солокії (притока Західного Бугу, басейн Вісли) за 26 км від м. Сокаля, 70 км від обласного центру м. Львова та за 500 км від м. Києва. Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001 р.) кількість його мешканців становила 2 448 осіб.
Щодо походження назви міста немає одностайної думки.
Одні дослідники проводять аналогію зі староруським словом «белиз», що
означає «біле місце» - галявину серед темних лісів. Інші - з архаїчним
словом «бевз», що означає на місцевому діалекті «неприступне, болотисте
місце». Белз - одне із найдавніших поселень Львівщини. Уперше
згадується в літописі 1030 р. Тоді Ярослав Мудрий завоював це польське
місто і приєднав до давньоруської держави. З 1170 р. по 1240 р. - центр
Белзького князівства, першим князем якого був Всеволод Мстиславович. У 1234 р. Белз було приєднано до Галицько-Волинського князівства. Під час татарської навали у 1241 р. Белз був спалений. Відбудова міста після нападу тривала кілька десятиліть. З
1340 р. до 1377 р. Белзьке князівство підпорядковувалося Великому
князівству Литовському. Панування мазовецьких князів тривало тут до 1462
р. З того часу перестало існувати окреме удільне Белзьке князівство. На
його місці було створено воєводство. Белз на 300 наступних років став
центром нового воєводства. У 1499 і 1502 роках татари тричі здобували
Белз - вони спалили й зруйнували місто. Та поступово місто
відбудовувалося, чому сприяло вигідне розташування на перехресті
торговельних шляхів. Ще з другої половини XIV ст. Белз користувався
правом складу солі. Це давало місту монополію на купівлю і перепродаж
важливого тоді товару - прикарпатської солі. У 1509 р. Белз отримав
Магдебурзьке право. Протягом ХVІ - першої половини ХVІІ ст. Белз активно
розвивався: розвивалися такі ремесла, як шевське, ткацьке, кравецьке,
кушнірське, бондарське, ковальське. Белз вважався одним із найбільших
осередків кушнірства тодішньої Польщі. Белзькі хутряні й шкіряні вироби
славились далеко поза межами воєводства. Постійна загроза татарських
нападів спричинила до виникнення в Белзі великих зброярських майстерень,
де виготовлялись мечі, шаблі, відливалися гармати. Набіги татар,
шведська навала в другій половині ХVІІ - на початку ХVІІІ ст., воєнні
контрибуції довели Белз до повної руйнації. Белзький замок перестав
існувати як фортеця. У 1772 р., після першого поділу Польщі, Белз переходить до складу Австрії в стані повного економічного й культурного занепаду. Після розпаду Австро-Угорщини - у складі ЗУНР. У другій половині ХІХ ст. Белз - один із центрів хасидизму. Протягом 1919-1939 рр. - у складі Польщі. Під
час Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими
загарбниками в період з вересня 1939 р. по липень 1944 р. У 1945 р.
Белз відійшов до складу Польщі, у 1951 р. - до складу України. У
1951-1962 рр. - центр Забузького району. У 1962 р. у зв"язку з
укрупненням районів Белз перестав бути районним центром і увійшов до
складу Сокальського району. 13 грудня 2001 р. у Белзі створено Державний історико-культурний заповідник (містить 81 пам"ятку культури від ХІ ст.). У Белзі є залізнична станція. На
початку ХХІ ст. в Белзі працювали такі промислові підприємства: НВО
«Технікс» (виробництво лужних акумуляторів), міжгосподарська будівельна
організація, млин, 2 деревообробні цехи, міське споживче товариство.
Діяло 2 бібліотеки, музей історії міста. На околиці м. Белза - єврейське кладовище, де поховані рабини-цадики (засновники хасидизму в Белзі). Під
час розвідувальних розкопок на території старовинного Белза виявлено
пам"ятки археології: два поселення доби енеоліту (ІІІ тисячоліття до
н.е.), городище княжої доби Х-ХІІІ ст. (ХIV-XVIII ст. тут розташовувався
замок Белза), фрагменти земляних укріплень міста ХIV-XVIII ст.,
давньоруський ґрунтовий могильник ХІ-ХІІІ ст. (Клименщина).
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72