Хмельницька область утворена 22 вересня 1937 р. Адміністративний центр - м. Хмельницький.
Розташована на заході України. Більшу частину області займає Подільська височина (переважні висоти 270-370 м), по якій проходять вододіли Дніпра, Південного Бугу і Дністра. На північному заході в межі області заходить Волинська височина (висоти до 329 м), а на півночі - Поліська низовина (висоти 200-250 м). Південний захід перетинає Товтровий кряж, на якому є найвища точка області - гора Велика Бугаїха (409 м). Тут поширені карстові форми рельєфу, трапляються печери (Атлантида, Залучанська). Крайній південь має пасмоподібну поверхню, розчленовану крайньоподібними долинами приток Дністра. Рівень Дністровського водосховища (121 м) є найнижчою висотною відміткою. Поверхня області, в основному, становить пологохвилясту лесову рівнину.
Клімат помірно континентальний з м'якою зимою (середня температура січня -5оС) і теплим, вологим літом (середня температура липня +19оС). Річна кількість опадів складає 500-640 мм на рік.
Станом на 01.01.2012 р. до Хмельницької області входило 20 районів, 13 міст, 24 селища і 1414 сіл. Населення області налічувало 1320,2 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 728,2 тис. осіб, сільське - 592,0 тис. осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 12 міст Хмельницької області: Хмельницький, Волочиськ, Городок, Деражня, Дунаївці, Ізяслав, Кам'янець-Подільський, Красилів, Полонне, Славута, Старокостянтинів, Шепетівка.
У Хмельницькій області на державному обліку перебуває 230 пам'яток архітектури та містобудування національного значення, 4 пам'ятки історії, 12 пам'яток археології, 3 історико-культурні заповідники.
Місто Полонне Хмельницької області
Місто Полонне Хмельницької області - районний центр, розташований на р. Хоморі за 100 км від обласного центру м. Хмельницького та за 235 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних Держкомстату України, станом на 01.01.2012 р. у місті мешкало 21 885 осіб.
За однією версією, назва походить від слова полон і нагадує звичай
заселяти країну полоненими. Інша версія вбачає наявність тієї самої
основи, що в слові полонина зі значенням «луг». Найвірогідніше
пов"язувати назву зі словом полонь - «чисте безлісне місце, луг,
сіножать». Вперше згадується в літописі під 1169 р. як місто, що
належить Десятинній церкві м. Києва. Оскільки будівництво Десятинної
церкви й наділення її маєтностями Володимиром Святославичем відбулося в
996 р., то й місто існувало вже на той час. У літописах згадується під
назвами: «Полонне», «Полони», «Полний», «Полоний», а в стародавніх
актах: «Полонное Великое», «Полонное Новое». У Х ст. Полонне входило до складу Київської Русі. З
другої половини ХІІ ст. Полонне належало київським князям. Вони
збудували тут замок-фортецю, залишки якої залишилися до наших днів. У
1169, 1171 і 1172 рр. Полонне зазнавало нападів печенігів, однак завдяки
добрим укріпленням витримувало облоги. У 1195-1196 рр. місто перейшло у власність Романа Мстиславича. З 1199 р. - у складі Галицько-Волинського князівства. У 1240 р. Полонне зруйноване монголо-татарськими ордами під проводом хана Батия. У середині XIV ст. у складі Волині відійшло під владу Великого князівства Литовського. Після Люблінської унії (1569 р.) - у складі Речі Посполитої. Протягом XVI-XVII ст. Полонне належало родині князів Острозьких, які в другій половині XVI ст. надали місту Магдебурзьке право. У 1630-х рр. місто стало власністю Любомирських. Вони укріпили Полонне мурами й валом, забезпечили 80 гарматами. У
1635 р. в місті працювало 194 ремісники: 42 шевці, 28 ковалів, 13
пекарів, 33 кушніри, 11 ткачів, 18 гончарів, 11 колесників тощо. Під час Національно-визвольної війни 1648-1654 р. Полонне взяли штурмом козаки М. Кривоноса (у 1648 р.). Під
час Північної війни (1700-1721 рр.) Полонне на деякий час опинилося в
руках шведів. У 1709 р. його відвідав Петро І. Після Прусського миру
1711 р. до Полонного повернулися Любомирські. Після другого поділу
Польщі в 1793 р. Полонне відійшло до складу Російської імперії, з 1797
р. - містечко Новоград-Волинського повіту. У 1875 р. збудовано
чавуноливарний, у 1882 р. - пивоварний, у 1887 р. - фарфоро-фаянсовий
заводи, згодом - завод вогнетривкої цегли. Працювали столярня, 2 водяні
та вітряний млини, ткацька майстерня і майстерня для виготовлення возів.
У 1880-х рр. через Полонне прокладено залізничну колію. У роки
Громадянської війни 1918-1920 рр. у місті неодноразово змінювалася
влада. У 1920 р. у Полонному встановлено радянську владу. З 1921 р. місто стало повітовим центром. Протягом 1923-1963 рр. Полонне було районним центром, входило до складу Шепетівського округу. У
роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими
загарбниками в період з 06 липня 1941 р. до 08 січня 1944 р. Під час
окупації на території Полонного діяла підпільна група. У 1970-х рр. у
місті працювали 2 млини, маслосирозавод, промислові артілі, гранітний
кар"єр, щебеневий завод, завод художньої кераміки, фарфоровий завод,
комбінати побутового обслуговування, комунальних підприємств,
громадського харчування, хлібопродуктів та ін. Діяли Будинок культури,
районний народний музей тощо. Наприкінці ХХ ст. у місті працювали
фарфоровий завод, заводи художньої кераміки, залізобетонних конструкцій,
сироробний, хлібний, комбікормовий заводи, спецкар"єр, комбінат
хлібопродуктів та ін. Діяли музей історії міста, музей фарфорового
заводу, музей заводу художньої кераміки. На території міста виявлено
знаряддя праці доби неоліту й бронзи (IV і ІІ тисячоліття до н.е.) та
раннього заліза (VI ст. до н.е.). Збереглися також залишки курганного
могильника і кількох поселень давньоруських часів (X-XIV ст.).
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72