Сумська область утворена в 10 січня 1939 р. Адміністративний центр - м. Суми.
Розташована у північно-східній частині України. Західна частина території Сумщини розташована у межах Придніпровської низовини, східна - відрогів Середньоруської височини (абсолютні висоти 110-240 м над рівнем моря). Плоскій, пологохвилястій поверхні області особливої привабливості додають мальовничі, витіюваті врізані долини річок Ворскли, Десни, Псела, Сейма та Сули.
Клімат помірно континентальний, з порівняно м'якою зимою (середня температура січня -7оС, -8оС) і теплим (середня температура липня +19оС) вологим літом (510-590 мм опадів на рік).
Відповідно до статистичних даних станом на 01.01.2012 р. до Сумської області входило 18 районів, 15 міст, в тому числі 12 малих, 20 селищ і 1466 сіл. Населення області налічувало 1152,3 тис осіб, у т. ч. міське населення становить 779,2 тис. осіб, сільське - 373,1 тис. осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 12 міст Сумської області: Суми, Білопілля, Ворожба, Глухів, Конотоп, Кролевець, Лебедин, Охтирка, Путивль, Ромни, Середина-Буда, Тростянець.
На території Сумської області розташовано 687 пам'яток археології, з них 17 - національного значення; 1451 пам'ятка історії, з них 3 - національного значення; 515 пам'яток архітектури та містобудування, з них 127 - національного значення; 95 пам'яток монументального мистецтва.
На території області збереглися православні культові споруди XVII-ХІХ ст. у стилі українського бароко і класицизму, що зустрічаються переважно в Північній Україні. Світська архітектурна спадщина XVII-ХІХ ст. представлена різноманітними зразками цивільних будівель, серед яких палаци, маєтки з парками, адміністративні будинки, пам'ятники.
Місто Білопілля Сумської області
Місто Білопілля Сумської області - районний центр, розташований на р. Вирі (притока Сейму, басейн Дніпра) за 47 км від обласного центру м. Сум і 305 км від м. Києва. Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 18 213 осіб.
У ХІІ ст. (за іншими джерелами - у 1096 р.) на території сучасного м.
Білопілля існувало давнє городище Вир з фортецею. На його місці
козаками-переселенцями з Білопілля, що на Брацлавщині, засноване
однойменне місто. Про місто згадується в літописі від 1111 р. у зв"язку з
походом переяславського князя Володимира Мономаха проти половців. У
1239 р. місто було зруйноване монголо-татарською ордою. Лише в середині
XVI ст. тут з"являються пости російських «служивих людей» - військові
сторожі. Одну з них (другу путивльську) встановлено біля Вирського
городища. У середині ХІХ ст. Білопілля перебувало під владою Великого
князівства Литовського, з 1500 р. - Московського великого князівства. Інтенсивне
заселення цієї території розпочалося в середині XVII ст. У 1672 р.
бєлгородський воєвода князь Ромодановський на старому Вирському
кладовищі збудував фортецю, навколо якої селилися задніпрянські
переселенці. Перша назва міста - Крига - походить від найменування
річки. Саме за такою назвою воно згадується в деяких історичних
джерелах, наприклад, у літописі Самовидця за 1687 р. За назвою Білопілля
воно згадується в документальних джерелах початку 1780-х рр.
Білопільська фортеця була добре укріпленою. Навколо неї влаштовано рів
завглибшки 8 і завширшки 10 м. На валу збудували дубову стіну з 9
баштами. Переважна частина населення мешкала в посаді, який був
укріплений дубовою стіною з 13 баштами і ровом завглибшки 6 і завширшки 8
метрів. У 1732 р. тут мешкало 392 козаки, 2 122 підпомічники і 60 підсусідків. У
XVII-XVIII ст. Білопілля було сотенним містечком Сумського полку. У
1765-1780 рр. воно входило до складу Слобідсько-Української губернії, у
1780-1796 рр. - до Харківського намісництва, з 1796 р. - повернулося до
складу Слобідсько-Української губернії (з 1835 р. - Харківської). Після
ліквідації полково-сотенного ладу на Лівобережжі Білопілля в 1780 р.
стало повітовим містом Харківського намісництва, згодом - заштатним
містом Сумського повіту Харківської губернії. У середині XVIII ст.
основним заняттям населення було землеробство. Розвивалися також
ремісництво, промисли і торгівля. У 1780 р. тут налічувалося 7 цехів,
найбільші з них - ткацький і чоботарський. Найбільш поширені промисли -
млинарство і гуральництво. Так, у 1781 р. в містечку було 65 гуралень,
46 вітряних і 26 водяних млинів. Наприкінці XVIII ст. у Білопіллі мешкало 6 897 осіб. У 1812 р. відкрито міське парафіяльне училище (діяло до 1858 р.). У 1869 р. через Білопілля пролягла Курсько-Київська залізниця, що сприяло його розвитку. У 1881 р. в містечку існувало 34 різних ремесел, серед яких найбільш розвинуті - виготовлення чобіт і тулупів. У
1880 р. у Білопіллі працювали 3 цегельні, 3 салотопні, 2 свічко-сальні
заводи, 5 крупорушок. На початку ХХ ст. тут працювали пивоварний,
механічний, чавуноливарний, цегельний заводи, 6 шкіряних підприємств. У 1914 р. кількість мешканців міста становила 21 796 осіб. У
роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у
Білопіллі неодноразово змінювалася влада. Наприкінці листопада 1919 р.
внаслідок воєнних дій у місті встановлено радянську владу. На початку
1924 р. у Білопіллі працювали майстерні з ремонту землеробських машин і
знарядь, 2 млини, 2 крупорушки, хлібопекарня, 4 майстерні для
виробництва дубильного шкіряного товару, 19 чоботарських і 7 кравецьких
майстерень. Згодом на базі крупорушки створено борошнозавод. Були
побудовані комбікормовий та засолювальний заводи, розширені та
реконструйовані паровозне та вагонне депо станції Білопілля. У 1933 р.
введено в дію ливарно-механічний завод, який із часом перетворили на
машинобудівний. У роки Другої світової війни місто було окуповане
німецько-фашистськими загарбниками в період з 7 жовтня 1941 р. до 3
вересня 1943 р. Під час окупації на території міста діяли партизанські
загони й підпільні організації. Восени 1943 р. відновила роботу
хлібопекарня, відкрилися крамниці, почали працювати середня і 2
семирічні школи. У наступному році відбудовано й пущено першу чергу
машинобудівного заводу, вальцьовий млин, цегельний завод, майже повністю
відбудовано маслозавод. Основними напрямами розвитку промисловості в
місті стали харчова та машинобудівна галузі промисловості. Почали
працювати сирозавод, ремонтно-механічний завод. У 1970-х рр. у Білопіллі діяли Будинок культури, кінотеатр, бібліотеки. Наприкінці
ХХ ст. в місті працювали машинобудівний завод, завод продовольчих
товарів, хлібний, сироробний і цегельний заводи, меблева фабрика,
харчокомбінат, вагонне депо, радгосп лікарських рослин. На початку
ХХІ ст. працювали машинобудівний завод, сирозавод, 3 будівельні
організації тощо. Діяли Палац культури, кінотеатр, 2 бібліотеки.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72