Луганська (тоді Ворошиловградська) область утворена в 1938 р. Адміністративний центр - м. Луганськ.
Є найсхіднішою адміністративно-територіальною одиницею України. Поверхня області в північній частині становить пологохвилясту лесову рівнину (абсолютні відмітки 120-240 м) - Донецька височина, де знаходиться найвища точка Лівобережної України - гора Могила-Мечетка висотою 367 м. Найхарактернішою рисою височини є чергування пагорбкуватих водороздільних площин з глибокими крутобережними річковими долинами і сухими балками. У долині рік Міуса та Нагольної висота Донецької височини знижується, і східні схили переходять у Приазовську берегову рівнину.
Клімат помірно континентальний з холодною і малосніжною зимою з частими відлигами (середня температура січня -8оС) та спекотним з посухами літом (середня температура липня +22оС). Кількість опадів, 70% яких припадає на теплий період року, становить 400-550 мм на рік. Головні водні артерії - ріка Сіверський Донець та її ліві притоки Красна, Айдар, Деркул з високими правими крейдяними берегами.
Відповідно до статистичних даних станом на 01.01.2012 р. до Луганської області входило 18 районів, 37 міст, 109 селищ і 782 села. Населення області налічувало 2272,7 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 1971,6 тис. осіб, сільське - 301,0 тис. осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 7 міст Луганської області: Луганськ, Алчевськ, Зимогір'я, Краснодон, Лисичанськ, Сватове, Старобільськ.
На території Луганської області збереглося небагато різностильових православних культових споруд XVIII-XX ст. Архітектурна спадщина громадського призначення представлена переважно спорудами найбільш активного періоду освоєння регіону - ХІХ-ХХ ст. Це адміністративні і садибні будинки, комплекси споруд кінних заводів, численні пам'ятники часів СРСР, переважна більшість яких пов'язана з встановленням радянської влади, промисловим освоєнням краю і Другою світовою війною. Тут знаходиться природний заповідник, три відділення якого розкидані по території області.
Місто Зимогір’я Луганської області
Місто Зимогір"я Луганської області адміністративно підпорядковане Слов"яносербському району Луганської області. Розташоване на р. Лугані (притока Сіверського Дінця) за 14 км від районного центру м. Слов"яносербська, 34 км від обласного центру м. Луганська та 732 км від м. Києва. Відповідно до останнього Всеукраїнського перепису населення (2001) кількість мешканців міста складала 11 212 осіб.
Назву виводять від діалектного слова «зимогор» у значенні «блукач».
Першими поселенцями були запорізькі козаки та селяни-втікачі з
російських і українських сіл, які почали оселятися на території
сучасного міста в 1645-1647 рр. Вони охороняли південні кордони
Московської держави від нападів кримських і ногайських татар. У 1753 р. царський уряд оселив тут полки сербів, які прийняли російське підданство. Протягом
1753-1764 рр. Черкаський Брід (тодішня назва селища) перебував у складі
Слов"яносербії. На цих землях розташовувалася 11-та рота (262 особи)
сербського гусарського полку під командуванням І. Маркова. Після
ліквідації в 1764 р. Слов"яносербії як адміністративної одиниці,
Черкаське (чергова назва поселення) переходить до складу Новоросійської
губернії, у 1783 р. - до Катеринославського намісництва, від 1802 р. -
до Слов"яносербського повіту Катеринославської губернії. У 1818 р.
Черкаське стає волосним центром. До волості входили також села Хороше,
Новогригорівка, Новодем"янівка та хутори Шаланіна й Нікітіна. У 1865
р. на околицях селища виявлено значні поклади кам"яного вугілля. Тут
збудували дрібні шахти (так звані «дудки»). У цьому ж році було
збудовано Свято-Троїцьку церкву, що збереглася донині.
У 1910 р.
споруджено залізничну лінію Ниркове-Родакове, що сприяло розвитку
видобування вугілля. У цьому ж році збудовано залізничну станцію
Зимогір"я. У роки Громадянської війни в селищі неодноразово
змінювалася влада, а з грудня 1919 р. у Черкаському було встановлено
радянську владу. У 1938 р. Черкаському надано статус селища міського типу. У 1939 р. в селищі мешкало 5 219 осіб. У
роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими
загарбниками в період з 12 липня 1942 р. до 1 вересня 1943 р. У 1950 р. відновлено роботу всіх шахт, цегельного заводу, колгоспу та радгоспу міста. У 1961 р. Черкаському надано статус міста і змінено назву на Зимогір"я. У
1970-х рр. у місті працювали вугільні підприємства, цегельний завод,
будуправління, діяли поліклініка, 5 медичних пунктів, 2 аптеки, Палац
культури, 6 бібліотек. Наприкінці ХХ ст. діяли кам"яновугільна шахта, центральна збагачувальна фабрика, цегельний завод. На
початку ХХІ ст. у Зимогір"ї працювали шахта, збагачувальна фабрика,
швейна фабрика, діяли Будинок культури, 3 бібліотеки, музей історії
міста.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72
Місто Зимогір"я Луганської області адміністративно підпорядковане Слов"яносербському району Луганської області. Розташоване на р. Лугані (притока Сіверського Дінця) за 14 км від районного центру м. Слов"яносербська, 34 км від обласного центру м. Луганська та 732 км від м. Києва. Відповідно до останнього Всеукраїнського перепису населення (2001) кількість мешканців міста складала 11 212 осіб.
