Чернігівська область утворена 15 жовтня 1932 р. Адміністративний центр - м. Чернігів.
Розташована у північно-східній частині України на лівому березі Дніпра, у межах Поліської низовини та лісостеповій зоні Придніпровської низовини.
Клімат помірно континентальний, середня температура січня -7оС, середня температура липня +19оС. Річна кількість опадів складає 550-660 мм на рік.
Станом на 01.01.2012 р. до Чернігівської області входило 22 райони, 16 міст, 525 селища і 1482 села. Населення області налічувало 1088,5 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 687,4 тис. осіб, сільське - 401,1 тис. осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 7 міст Чернігівської області: Чернігів, Борзна, Ічня, Ніжин, Новгород-Сіверський, Остер, Прилуки.
У Чернігівській області на державному обліку перебуває 172 пам'ятки архітектури та містобудування національного значення, 8 пам'яток історії, 28 пам'яток археології, 4 історико-культурні заповідники.
Місто Ічня Чернігівської області
Ічня - районний центр Чернігівської області. Місто розташоване на р. Іченці (притока Удаю, басейн Дніпра) за 122 км від обласного центру м. Чернігова та за 151 км від м. Києва. Кількість населення міста, відповідно од останнього Всеукраїнського перепису населення (5 грудня 2001 р.) становила 12 611 осіб.
Дослідники пов"язують назву міста з татарським ічень - «водопій»,
«стоянка для коней». Народні перекази твердять, що це поселення ще
дотатарського періоду. Його слов"янська назва - Яськове. Вперше Ічня
згадується в 1350 р. У XIV ст. поселення являло собою невеличку фортецю.
У XIV-XVI ст. населений пункт одержав статус містечка. У другій половині XVI ст. Ічнею заволоділи магнати Вишневецькі. У
1630-1640-х рр. кількість населення Ічні збільшувалося за рахунок
переселенців з Правобережної України. У 1640 р. тут було 1494 двори і
10453 мешканці. В містечку розвивалися торгівля і ремесло. З
початком
Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Ічнянський полк на чолі з
полковником П. Головацьким підтримав повстанців. У серпні 1649 р.
Ічнянський полк було об"єднано з Прилуцьким полком, а Ічня стала
сотенним містечком. У XVII ст. споруджено замок, який розташовувався
на правому березі р. Іченьки, мав чотирикутну форму. Стіни мали довжину
150 сажень, широкі вали - 3 сажені. На південно-східному куті замку стояла Петропавлівська церква (XVII ст.). У середині ХІХ ст. замок було зруйновано. У
другій половині XVII ст. більшість населення займалися землеробством і
тваринництвом. Було засновано шевський, ковальський та інші цехи. Діяло 9
водяних млинів. У 1748 р. 20 дворів кріпаків Ічні одержав
грузинський князь М. Саакадзе. У 1752 р. прилуцький полковник Г. Галаган
став власником 119 (205) селянських дворів. В останній чверті XVIII
ст. починається економічне піднесення Ічні. Набуває розвитку
винокуріння. У місті діяло 6 водяних млинів, цегельня, налічувалося 78
дворів ремісників, переважно шевців і гончарів. У 1780 р. діяло 23
винокурні, 73 крамниці (рибні, м"ясні, соляні, гончарні, мануфактурні). На початку 1830-х рр. поміщик Галаган відкрив у Ічні суконну мануфактуру, цукровий і два винокурні заводи. У 1859 р. у містечку налічувалося 1093 двори, мешкало 6084 особи. З 1861 р. Ічня стала волосним центром Борзнянського повіту. У
1894 р. стала до ладу залізнична станція Ічня. Вузькоколійна залізниця
Крути - Ічня - Прилуки сприяла економічному розвитку містечка наприкінці
ХІХ - на початку ХХ ст. У 1897 р. в Ічні налічувалося 1989 дворів,
мешкало 9868 осіб. Було 4 церкви: Воскресенська, Преображенська,
Успенська й Миколаївська. У роки Громадянської війни 1918-1920 рр. у
місті неодноразово змінювалася влада. Наприкінці 1919 р. в Ічні
встановлено радянську владу. У 1923 р. Ічня стала центром однойменного району. У 1926 р. почало розвиватися птахівництво. У довоєнні роки в Ічні створено спиртовий і маслозавод. Діяли Будинок культури, бібліотека, кінотеатр. У
роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими
загарбниками в період з 14 вересня 1941 р. до 15 вересня 1943 р. Під час
окупації в Ічні діяли підпільні організацій й партизанські угрупування. У 1944 р. відбудовано спиртовий і маслозавод, райпромхарчокомбінат, які наприкінці 1950-х рр. реконструйовано. Наприкінці
ХХ ст. в Ічні працювали завод продовольчих товарів, комбікормовий, тарний, спиртовий, консервний і 2 цегельні заводи, завод сухого молока і
масла, філія Прилуцької фабрики художнього керамічного виробництва.
Діяв історико-краєзнавчий музей. Згідно із статистичними даними Держкомстату України, станом на 1 січня 2011 р. тут мешкало 11 781 особа. У
м. Ічні народилися: український скульптор Іван Мартос (1752/1754 -
1835), який працював у традиціях російського класицизму і є автором
пам"ятників К. Мініну й Д. Пожарському в Москві, Е. Рішельє в Одесі;
український поет Василь Чумак (1901-1919); український письменник Степан
Васильченко (1879-1932).
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72