Хмельницька область утворена 22 вересня 1937 р. Адміністративний центр - м. Хмельницький.
Розташована на заході України. Більшу частину області займає Подільська височина (переважні висоти 270-370 м), по якій проходять вододіли Дніпра, Південного Бугу і Дністра. На північному заході в межі області заходить Волинська височина (висоти до 329 м), а на півночі - Поліська низовина (висоти 200-250 м). Південний захід перетинає Товтровий кряж, на якому є найвища точка області - гора Велика Бугаїха (409 м). Тут поширені карстові форми рельєфу, трапляються печери (Атлантида, Залучанська). Крайній південь має пасмоподібну поверхню, розчленовану крайньоподібними долинами приток Дністра. Рівень Дністровського водосховища (121 м) є найнижчою висотною відміткою. Поверхня області, в основному, становить пологохвилясту лесову рівнину.
Клімат помірно континентальний з м'якою зимою (середня температура січня -5оС) і теплим, вологим літом (середня температура липня +19оС). Річна кількість опадів складає 500-640 мм на рік.
Станом на 01.01.2012 р. до Хмельницької області входило 20 районів, 13 міст, 24 селища і 1414 сіл. Населення області налічувало 1320,2 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 728,2 тис. осіб, сільське - 592,0 тис. осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 12 міст Хмельницької області: Хмельницький, Волочиськ, Городок, Деражня, Дунаївці, Ізяслав, Кам'янець-Подільський, Красилів, Полонне, Славута, Старокостянтинів, Шепетівка.
У Хмельницькій області на державному обліку перебуває 230 пам'яток архітектури та містобудування національного значення, 4 пам'ятки історії, 12 пам'яток археології, 3 історико-культурні заповідники.
Місто Старокостянтинів Хмельницької області
Старокостянтинів - місто обласного значення, районний центр Хмельницької області. Розташоване біля впадіння р. Ікопоті в р. Случ (басейн Прип"яті) за 47 км від обласного центру м. Хмельницького та за 272 км від м. Києва. Згідно із статистичними даними Держкомстату України, станом на 1 січня 2011 р. тут мешкало 34 875 осіб.
Походження назви міста пов"язують з іменем Костянтин (на честь
засновника - князя Костянтина Острозького). Назву Старокостянтинів дано
на відміну від заснованого тим же князем Нового Костянтинова. Вперше місто згадується в Іпатіївському літописі в 1200 р. як «град Кобудь». На
місці зруйнованого міста в XIV - на початку XV ст. існувало селище
Колищинці (Коліщинці), що входило до складу польських, а згодом -
литовських володінь. Існують відомості про те, що місто засноване в XV
ст. Ганною Корибутівною або Костянтином Острозьким, які дали місту своє
ім"я або перейменували з Колищенець. У 1501 і 1503 рр. грамотами
литовського князя територія сучасного міста була передана у вотчинне
володіння Івашці Лабунській. У 1561 р. нащадки Лабунського продали
Колищинці князю Костянтину-Василю Острозькому (1525-1608). Територія
була придбана князем для захисту своїх володінь від загрози нападів
кримських татар. У 1561 р. місту надано Магдебурзьке право. На місці
старовинного міста Кобудь при впадінні р. Ікопоть в р. Случ почалося
будівництво фортеці-замку й одночасно заселення міста. У 1600 р.
Костянтин Острозький отримав привілей на спорудження ще одного міста
Костянтинова на Південному Бузі. Щоб розрізняти міста, їх стали називати
Старокостянтиновом і Новим Костянтиновом. На початку XVII ст. в Старокостянтинові було 70 ремісників і 14 підмайстрів, відбувалися великі торги. У
1618 р. татарська орда знищила всі села й містечка навколо
Старокостянтинова, спалила міські околиці, але замок витримав облогу. У 1620 р. Старокостянтинів перейшов у власність князів Заславських, з 1682 р. - Любомирських. Під
час Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Старокостянтинів був у
центрі подій. У 1648 р. козацькі полки під проводом М. Кривоноса
захопили місто. Протягом 1652-1655 рр. Старокостянтинів кілька разів
переходив з рук в руки. Проте внаслідок воєнних дій край знову відійшов
до Польщі. У 1661 р. центр та передмістя Старокостянтинова зруйнували
татарські війська. З 1672 р. місто стало прикордонним. У 1684 і 1694
рр. на місто нападали турки. Старокостянтинів було зруйновано. У 1754
р. князь Я. Сангушко побудував у Старокостянтинові кляштор для
капуцинів і костел Яна (Івана) Хрестителя. Для зведення костелу
запросили відомого італійського зодчого Паоло Фонтана (1696-1765). 24
травня 1787 р. в Старокостянтинівському замку зупинявся король
Станіслав Август Понятовський, повертаючись з Канева, де зустрічався з
російською імператрицею Катериною ІІ. Після другого поділу Польщі
(1793 р.) Старокостянтинів у складі Правобережної України приєднано до
Російської імперії. Місто увійшло до складу Ізяславського намісництва
Брацлавської губернії, а з 1796 р. стало повітовим містом Волинської
губернії. У 1870-1890-х рр. в місті працювали 63 ремісничі майстерні,
11 кузень, 9 цехів обробки шкіри, цехи чавунного литва, свічковий
завод, 5 водяних млинів та ін. У 1898 р. збудовано цукровий завод. На
початку ХХ ст. у Старокостянтинові було 6 православних церков (у тому
числі старовинний кам"яний собор), католицька церква (колишній
домініканський монастир, у житлових будівлях якого містилися присутні
місця) і каплиця, 2 єврейські синагоги та 5 молитовних будинків. Діяли 2
друкарні, публічна бібліотека, метеорологічна станція. Серед
промислових підприємств працювали тютюнова та суконна фабрики,
салотопний, свічковий, 2 миловарних, вапняний, 2 цегляних і 3
маслоробних заводи. У 1916 р. через Старокостянтинів пройшло залізничне сполучення. У
роки Громадянської війни 1918-1920 рр. у місті неодноразово змінювалася
влада. У 1920 р. у Старокостянтинові встановлено радянську владу. З 1923 р. Старокостянтинів став районним центром. До
1926 р. тут відбудовано цукровий завод, тютюнову фабрику, шкіряний
завод, введено в дію хлібопекарню, нафтобазу, приймальний пункт
«Заготзерно», завершено будівництво маслозаводу, цегельного та інших
підприємств. У 1928 р. відкрито електростанцію. У 1929 р. замок Острозьких став Державним історико-культурним заповідником. У
роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими
військами в період з 8 липня 1941 р. до 9 березня 1944 р. Під час
окупації в казармах колишнього військового містечка в Старокостянтинові
розміщувався табір для військовополонених. У результаті військових дій місто було практично повністю знищено. Відновити його вдалося лише у 1960-х рр. Наприкінці
ХХ ст. в Старокостянтинові працювали завод «Металіст», заводи пресових
вузлів, сухого знежиреного молока, цукровий завод, заводи продовольчих
товарів і залізобетонних шпал, асфальтовий і комбікормовий заводи,
фабрика побутових товарів, птахофабрика. На території міста розкопані
кургани трипільської епохи та скіфського часу (VII-II ст до н. е.). На
місці замку археологи досліджували залишки споруд 10 і 15 господарських
ям давньоруського городища ХІІ-ХІІІ ст., яке пов"язують з літописним
містом Кобудь, спаленим князем Данилом Галицьким під час його походу на
болохівських князів у 1241 р., або під час другого походу в 1257 р.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72