Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики

Дмитро Михайлович Дяченко народився 14 (26) серпня 1887 р. у м. Таганрозі у багатодітній родині шевця, який переїхав на Дон з с. Патлаївки на Полтавщині. В юнацькі роки (у 1907 р.) він з родиною переїхав до Новочеркаська, де мешкав до 1930-х рр. Протягом життя неодноразово повертатиметься до рідного села.

У 1907 р. він закінчив восьмикласне Таганрозьке технічне училище і за порадою вчителів, які помітили у хлопчика значні художні здібності, Д. М. Дяченко вступив на архітектурне відділення Петербурзького інституту цивільних інженерів. У 1905 р. в інституті земляками Дмитра Михайловича (С. Тимошенком, М. Даміловським. О. Литвиненком, Ф. Шумовим та ін.) був створений студентський гурток прибічників розвитку української архітектури «Громада». На літні канікули члени цього гуртка їздили в Україну, досліджували архітектурні пам"ятки та замальовували старовинні будівлі, церкви, дзвіниці, монастирі тощо. У 1909 р. на чолі цього гуртка став Д. Дяченко.

У 1912 р. «Громадою» було влаштовану першу в Російській імперії професійну виставку української архітектури. Ініціатором заходу став Дмитро Дяченко. Друга така виставка відбулася за два роки (1914 р.).

За проектом молодого архітектора під час його студентських років, а саме у 1913 р., було споруджено приміщення земської лікарні в м. Лубнах, у формах якої вперше звернувся до традицій української архітектури. У цьому ж році за його проектом споруджують головний вхід на Сільськогосподарській виставці в м. Лубнах. Це була урочиста брама у вигляді еліптичної арки, обабіч якої стояли накриті наметовими дахами дві вежі. Форми архітектури навіяні народними традиціями. У 1913 р. в с. Круглику він спроектував будинок А. Климова. У цій споруді почалося формування нового архітектурного стилю - українського необароко. Як зазначають дослідники, в архітектурі першої споруди прослідковується наслідування В. Кричевського, а в наступних поєднуються ідеї народностильової архітектури й українського необароко.

У 1915 р. зодчий проектує будівлю церковно-археологічного музею для м. Кам"янця-Подільського та будинку міської управи для м. Ковеля (отримав перші премії). Тоді ж він переміг у конкурсах на проект меморіальної каплиці Шеметів і невеликої церкви у м. Харкові [4].

Закінчивши інститут в 1915 р., Дмитро Дяченко отримав звання цивільного інженера і працював земським інженером у м. Полтаві. Протягом 1917-1937 рр. він працював земським інженером Київської губернії та головним інженером тресту «Київцукор», архітектором Київського комунального відділу, проектної майстерні Київської міськради та ін. Перед головним архітектором «Київцукру» і головою технічної секції Сільськогосподарського наукового комітету УРСР поставили завдання розробити проект сільських житлових і громадських будинків. У 1923 р. Д. Дяченко видає книгу «Будови села», а в 1926 і 1929 рр. - альбоми проектів будинків для села.

У 1918 р. його обрано головою Товариства українських архітекторів, у 1918-1921 рр. від обіймав посаду ректора заснованого за його участі Київського архітектурного інституту. До роботи в інституті були запрошені такі визначні архітектори, як П. Альошин, О. Вербицький, М. Даміловський, С. Колотов, В. Кричевський, В. Риков, художники Д. Красицький, В. Фельдман та ін. У 1922 р. за «неблагонадійність» його звільнено з посади ректора. У 1924 р. архітектурний інститут перетворено на архітектурний факультет, а згодом - його було об"єднано з Інститутом пластичних мистецтв (потім - Київський державний художній інститут, нині - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

Д. Дяченко брав участь у конкурсах проектів для будинку Держпрому в м. Харкові (1925), Київського залізничного вокзалу (1927), будинку уряду в м. Харкові (1928). У всіх проектах спостерігається тяжіння до форм необароко.

У 1926-1931 рр. зодчий проектує комплекс споруд Української сільськогосподарської академії (нині - Національний університет біоресурсів і природокористування) в Голосіївському районі столиці. Дослідники відзначають високу художню якість споруди Лісотехнічного факультету (1926-1927). Також за проектом Д. Дяченка у 1925-1927 рр. велося будівництво житлового будинку для професорів і в 1926-1928 рр. - двох гуртожитків для студентів. Пізніше були споруджені корпуси інститутів агрохімії і землеробства. У 1929-1931 рр. зведено споруду Зоотехнічного (згодом - Ветеринарного) інституту на вул. Васильківській.

У 1917-1928 рр. за проектом зодчого зведено житловий будинок на вул. Пушкінській, 7 у м. Києві. Тут також використані форми необароко.

Внаслідок нищівної критики з боку уряду й колег-архітекторів, Д. Дяченко змушений був відійти від стилю українського необароко й проектувати відповідно до тогочасних офіційних настанов.

Протягом 1932-1935 рр. Д. Дяченко викладав архітектурне проектування в майстерні Київського художнього інституту.

У 1934-1937 рр. за його проектом зведено Торговельну академію (нині - корпус Міністерства освіти України) в м. Києві. Архітектура споруди позначена впливом класицизму.

За межами України за проектами Д. Дяченка зведено санаторій у Кисловодську (1933-1935), Ташкентський сільськогосподарський інститут (1936-1937), гідромеліоративний технікум у Поті (1936-1939).

У 1937 р. Д. Дяченко переїхав до м. Москви. Тут він працював у різних проектних установах, зокрема головним інженером управління Наркомсільмашу СРСР. Брав участь у роботі І з"їзду Спілки архітекторів Радянського Союзу (1937). Обраний членом-кореспондентом Академії архітектури СРСР.

У 1941 р. зодчого було заарештовано й ув"язнено в Бутирській тюрмі. Про подальшу долю Д. Дяченка протягом майже 50 років нічого не було відомо. Наприкінці 1989 р. після звернень його рідних було одержано відповідь від КДБ СРСР про те, що зодчого звинувачено в «контрреволюційній діяльності» і засуджено до 8 років позбавлення волі в Каменському таборі Саратовської обл., де він 21 травня 1942 р. помер від пелагри (голоду). У 1957 р. Д. Дяченка реабілітовано і справу припинено за відсутністю доказів.