Іван Іванович Левинський (1851–1919) – український архітектор, педагог, підприємець, громадський діяч.
І. Левинський народився 6 липня 1851 р. у м. Долині в родині директора народної школи. Після смерті батька у 1859 р. родина переїхала до м. Стрию, де Іван Левинський закінчив початкову школу. Після завершення навчання у реальній школі в 1869 р. отримав рекомендацію у вищу школу. У 1869–1874 рр. І. Левинський навчався на будівельному відділі Львівської технічної академії, яку закінчив з відзнакою, отримавши диплом відділу інженерії та право залишитись викладати в академії. Протягом 1874–1880 рр. виконував невеликі проектні замовлення. Отримавши звання будівничого та дозвіл на підприємницьку діяльність І. Левинський у 1881 р. відкриває Архітектурно-будівельне бюро, яке проектує й будує вілли та прибуткові будинки в районі Кастелівки (нині вулиці Пушкіна та Котляревського). Також фірма І. Левинського спорудила міський театр та новий вокзал, об"єкти культурно-просвітницьких та економічних організацій. У 1885 р. І. Левинський заснував власну фабрику з виробництва будівельно-художньої кераміки «Фабрика кахлевих печей. Іван Левинський», яка виготовляла кахлі, плитку для підлоги та стін, посуд та декоративні вази, дрібні керамічні вироби, пластику. У 1891 р. разом з проф. Ю. Захарієвичем заснував другу керамічну фабрику «Іван Левинський, Захарієвич, Домашевич, Кордасієвич і спілка», де виготовлялися керамічна цегла, черепиця і штучний камінь. У 1900 р. назву фабрики було змінено на «Банк іпотечний. Фабрика дахівки і штучного каменю». Протягом двадцяти років (1894–1914 рр.) фабрика користувалася виключним правом постачання виробів для урядових будівель. Продукція підприємств І. Левинського неодноразово представлялася на промислових виставках в регіоні та Європі. Так, у 1900 р. піч, виготовлену в народному стилі, представлену в Галицькому павільйоні на Всесвітній виставці в Парижі, привернула увагу її відвідувачів. У 1912 р. на виставці в м. Одесі І. Левинський отримав золоту медаль «За тщательно сделанные, очень красивые и художественные кафельные изделия» [11, с. 9]. На початку ХХ ст. І. Левинського запросили викладати у Львівській політехніці, де він працював до 1914 р., почав з викладання у 1901 р. на будівельному відділі, пізніше очолив кафедру утилітарного будівництва. У 1900–1910 рр. І. Левинський читав лекції з утилітарного будівництва та вів курс залізничного транспорту. У 1911–1914 рр. І. Левинський був деканом архітектурного факультету. Разом з Ю. Захарієвичем став засновником Львівської архітектурної школи. Серед їхніх вихованців Т. Обмінський, О. Лушпинський, А. Вітман, Л. Сосновський, І. Піскозуб та багато інших. «Як педагог Левинський користувався пошаною і любов"ю студентів, бо щиро ставився до своїх вихованців і допомагав їм» [10, с. 10]. Також І. Левинський заснував низку освітніх закладів для підготовки персоналу нижчого і середнього рівня при промислових і будівельних майстернях та своїх керамічних фабриках. Активну участь брав І. Левинський і у громадській діяльності, меценатстві та доброчинності, був серед засновників інженерного руху в м. Львові. У 1876 р. був одним із засновників Технічного товариства. 30 травня 1877 р. за активної участі І. Левинського засновано Товариство дипломованих техніків, яке через рік отримало назву Політехнічне товариство, метою якого було «Об"єднання всіх працюючих в усіх галузях технічних на Галичині, і через наукові і технічні досягнення спричинятись до їх розвитку, впливати на розвиток промисловості краю» [11, с. 6]. Також він був спонсором студентських товариств та робітничих організацій, почесним членом багатьох громадських комітетів. Проектно-архітектурна діяльність І. Левинського почалася після завершення навчання в технічній академії з розробки інтер"єрів, екстер"єрів, креслень різних архітектурних деталей. Споруди І. Левинського були зведені у різних архітектурних стилях, таких як український архітектурний модерн, неоромантизм, неоготика, неоренесанс тощо. У м. Львові та інших містах Галичини І. Левинським було споруджено міський «великий» театр (нині Національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької), готель «Жорж», торговельно-промислову палату, палаци, прибуткові будинки, Народні доми, навчальні заклади, санаторії, лікарні та інші цивільні споруди. Також фірма І. Левинського займалася проектуванням та будівництвом культових споруд. У 1879 р. та 1902 р. І. Левинським надруковано статті у львівському журналі «Технічний часопис» про особливості архітектурного стилю і роль будівництва та про можливості використання романського стилю при будівництві культових споруд. 20 червня 1915 р. І. Левинського було арештовано і відправлено до м. Києва, де він мешкав до революції 1917 р., після чого знову повернувся до м. Львова.
4 липня 1919 р. І. Левинський помер. Похований на Личаківському кладовищі.
Будинок по вул. Котляревського, 25. 1909 р.
Фабрика Івана Левинського. Вази, майоліка. Початок ХХ ст.
Вілла П. Світальського по вул. Котляревського, 4. 1890–1891 рр.
Будинок українського академічного дому по вул. Коцюбинського, 21 а. 1905–1906 рр.
Готель «Жорж». 1899–1900 рр.
Площа Шашкевича, 5. 1913–1916 рр.
Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької. 1897–1900 рр.
Вулиця Богомольця, 4. 1905–1906 рр.
Cписок використаної літератури:
1. Архітектура Львова: час і стилі XIII–XXI ст. / Ін-т архітектури Нац. ун-ту "Львів. політехніка", Громад. орг. "Ін-т Львова" ; упоряд. Ю. Бірюльов. – Львів : Центр Європи, 2008. – 720 с. : іл. – Бібліогр.: с. 698–714. 2. Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії : альбом / Ю. О. Бірюльов. – Львів : Центр Європи, 2005. – 184 с. : іл. 3. Жук І. Іван Левинський – портрет на фоні епохи / І. Жук // Галицька брама. – 1994/1995. – № 3. 4. Жук І. Іван Левинський, архітектор-будівничий Львова / І. Жук // Архітектура України. – 1992. – № 2. – С. 20–28 : плани, портр., фот., рис. – Бібліогр. в кінці ст. 5. Жук І. Львів Левинського : місто і будівничий / І. Жук. – Київ : Грані-Т, 2010. – 183 с. : іл. – Покажч. імен : с. 168–169. 6. Історія Львова : у 3 т. Т. 2 : 1772 – жовтень 1918 / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип"якевича. – Львів : Центр Європи, 2007. – 559 с. : іл. – Бібліогр. в кінці розд. 7. Левинський Іван (1851–1919) // Енциклопедія Українознавства : перевид. в Україні / Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка ; [голов. ред. В. Кубійович ; заст. ред. М. Глобенко] ; авт. передм.: М. Шпаковатий, О. Романів. – Репр. відтворення вид. 1955–1984 рр. – Київ : Глобус, 1993 – Т. 4 : [Крушельницкий – Місто]. – 1996. – С. 1263. 8. Левинський Іван Іванович (06.07.1851–04.07.1919) // Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку XX століть : біобібліогр. довід. / В. І. Тимофієнко ; Голов. упр. містобудування та архітектури київ. міськ. адмін. – Київ, 1999. – С. 219–222. 9. Левинський Іван Іванович // Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – Київ, 1997. – С. 357. 10. Нога О. Іван Левинський: художник, архітектор, промисловець, педагог, громадський діяч / Олесь Нога. – Київ : Основа, 1993. – 77 с. : іл. 11. Нога О. Проект пам"ятника Івану Івановичу Левинському / О. Нога ; Творчо-вироб. фонд "Ф-ка Івана Левинського". – Львів : Укр. технології, 1997. – 328 с. : іл. 12. Проскуряков В. І. Львівські театри. Час і архітектура / В. І. Проскуряков, Ю. В. Ярмаш. – Львів : Центр Європи, 1997. – 131 с. : іл. 13. Чепелик В. В. Пошук національної своєрідності в архітектурі Прикарпаття початку ХХ ст. / В. В. Чепелик // Народна творчість та етнографія. – 1990. – № 1. – С. 21–30 : іл. – Бібліогр. у підрядк. прим.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72