Адольф-Фрідріх Карлович Геккер відіграв значну роль у забудові Києва. 15 років він обіймав посаду головного архітектора Києва, спроектував та спорудив кілька десятків житлових та адміністративних будівель. Киянином він не був. Народився в м. Кронштадт, в родині російського купця прусського походження Карла-Вільгельма Івановича Геккера, який на той час був в Кронштадті віце-консулом, та його дружини, уродженої Софії Мартін. На той час посади консулів та віце-консулів іноземних держав затверджувалися російським урядом за поданням цих держав. У більшості раніше опублікованих джерел зустрічаємо дату його народження – 1851 рік. Але вона є помилковою. Цей рік викликав сумніви і до архівних підтверджень, оскільки відомо, що до Санкт-Петербурзької Імператорської академії мистецтв Геккер вступив у 1865 році. Тобто йому мало бути всього 14 років. Дійсно, архівні документи дали змогу встановити, що А-Ф.К. Геккер народився 1844 року, 31 серпня (за старим стилем). Охрещений був 17 жовтня у Лютеранській євангелічній церкві. В Академії майбутній архітектор навчався з 1865 по 1871 рік, у 1868 році був нагороджений срібною медаллю другого ступеня. По завершенні отримав спочатку звання некласного художника 3-го ступеня; і тільки у 1876 році – звання класного художника 3-го ступеня. Це були формальні рівні кваліфікації художників в Російській імперії до реформи 1893 року. Потім їх замінили на художника та художника-архітектора. Лише звання класного художника давало його носію чин в Табелі про ранги, тобто можливість займати державні посади. Класний художник третього ступеня отримував цивільний чин найнижчого, 14-го класу. Після навчання Адольф Геккер деякий час займав посаду помічника архітектора в управлінні маєтками Імператорського дому «Лівадія» (Крим). У червні 1873 року був відряджений до Києва до контори Удільного відомства (державний орган Російської імперії, який управляв майном імператорської родини), для проектування та будівництва контори й церкви в Богуславі. У 1877 році залишив службу у Відомстві і оселився в Києві, де зайняв важливу посаду. Мешкав на Кирилівській вулиці в будинку дружини надвірного радника Марії Бєльської (не зберігся). Ця садиба належала матері його дружини Олександри Бєльської. Займав посаду міського архітектора (після Володимира Ніколаєва http://dnabb.org/modules.php?name=Pages&go=page&pid=271) з 7 квітня 1877 року по 28 травня 1892 року. Документи свідчать, що у 1881 році його мали підвищити в чині, але не змогли цього зробити через відсутність формуляру батька. Вочевидь, звільнився за станом здоров"я. Мав слабкі легені, багато часу архітектор лікувався в Криму. Помер 1 (13 серпня) 1896 року. Похований в Києві на Лук"янівському кладовищі. Зараз на його могилі покладені плити часів Другої світової війни. В родинному склепі поховані деякі з його нащадків, зокрема син. У своїй творчості використовував форми історизму: неоренесансу, неороманіки, неоросійського стильових напрямків, а також елементи так званого «цегляного стилю». За його проектами в Києві здійснено: • реконструкцію будинку капітана Іванова на Набережному шоссе, 4 для працівників водопостачання міста (1878); • реконструкцію колишнього будинку А. Меленського http://dnabb.org/modules.php?name=Pages&go=page&pid=148 на розі вулиць Хорива та Костянтинівської, 13/11 (1882). Зведені житлові будинки: • житловий будинок на вул. Прорізній, 8 (1880, не зберігся), • священика М. Лінчевського на Рейтарській вулиці, 7 (1881); • житловий корпус в садибі на розі вулиць Костянтинівської, 21/12 і Ярославської вулиці (1881, первісний будинок за проектом М. Самонова); • дерев"яний особняк на Шовковичній вулиці, 17 (1881–1883, не зберігся); • житловий будинок Тальберга на вулиці Ярославів Вал, 22 (1883) (надбудований і перебудований пізніше); • житловий будинок Т. Булишкіна на вулиці Верхній Вал, 18 (1883–1884); • житловий будинок В. Гневушиної на Ярославській вулиці, 22 (1886), • житловий корпус з крамницями І. Бліндера на вулиці Нижній Вал, 21 (1889), • житловий будинок А. Сироткіна на вулиці Петра Сагайдачного, 19 (1891); • будинок в садибі Жуковського на вулиці Петра Сагайдачного (кінець ХІХ–початок ХХ століття); • будинок на вулиці Петра Сагайдачного, 29 (кінець XIX–початок XX століття); • Готель Дудмана на вулиці Нижній Вал, 39 (1892); • корпуси дитячого (нині дерматологічне відділення; 1889–1891) та пологового відділення (тепер урологічний центр; 1892; зведено під керівництвом В. Ніколаєва, 1893–1896, пізніше надбудовано) Олександрівської лікарні; • будівлю реального училища лютеранської громади (тепер науковий заклад на Лютеранській вулиці, 20; 1895); • іконостас для церкви святої Катерини на Лук"янівському кладовищі (1889);
• житловий будинок священика М. Бутовського на Воздвиженській вулиці, 10-в (1880).
Проект кам"яного двоповерхового будинку на присадибній ділянці селянина Д. Кроткова. Фасад. Архітектор А. Геккер. 05.03.1891 р.
Проект житлового будинку священика М. Лінчевського на Рейтарській вулиці, 7. Архітектор А. Геккер. 1881 р.
Син архітектора Олександр Адольфович Геккер (1884–1921) став лікарем, працював в терапевтичних клініках Київського університету, був учасником Першої світової війни, з 1916 року – лікар Київського військового шпиталю.
Дві його онуки – Ніна (1910–1992) та Наталія (1918–2003) Геккери продовжили справу діда й стали архітекторками.
До династії архітекторів належав й праонук А. Геккера – Липовський Сергій Борисович (1937–2011), син Ніни Геккер та архітектора Бориса Липовського (1909–1996), а також представниця 5-го покоління родини – Липовська Тетяна Сергіївна.
Автор тексту Олена Мокроусова, українська історикиня, пам"яткознавиця, києвознавиця, к. і. н.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72
Після навчання Адольф Геккер деякий час займав посаду помічника архітектора в управлінні маєтками Імператорського дому «Лівадія» (Крим). У червні 1873 року був відряджений до Києва до контори Удільного відомства (державний орган Російської імперії, який управляв майном імператорської родини), для проектування та будівництва контори й церкви в Богуславі. У 1877 році залишив службу у Відомстві і оселився в Києві, де зайняв важливу посаду. Мешкав на Кирилівській вулиці в будинку дружини надвірного радника Марії Бєльської (не зберігся). Ця садиба належала матері його дружини Олександри Бєльської.
